«ЗАГЛЯНЬ У ПРИРОДУ РІДНОГО КРАЮ»

Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає природа. Вона завжди чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів — усе це дорога серцю, ні з чим не зрівняна природа рідного краю. Рідний край — наш дім, вишенька біля хати, вулиця, де ми бігаєм, річка, де купаємось, ліс, в якому відпочиваємо.

То як сьогодні ми вболіваємо за її майбутнє? Хотілось би, щоб ми  зрозуміли: збережений підсніжник, пташеня повернуте до гнізда, посаджене деревце — це і є конкретна справа в охороні природи, Є багато прийнятих законів про охорону природи, але найвищим законом для кожного з нас має бути наша совість.

     Природа - це Батьківщина. Наш дім. Ми маємо навчитися жити у цьому домі так, щоб у ньому завжди вистачало місця всім: і пташці в небі, і звірям у лісі, і черв'ячку в землі, травинці і квітці, високому дереву і маленькій стеблинці, і, звичайно ж, людині. І щоб у цьому домі панували мир та злагода, любов і добро. Навчитися самим і навчити цього дітей. Відкрити перед ними красу навколишнього світу, а в цій красі навчити бачити духовне благородство, сердечність, і на основі цього утверджувати прекрасне в собі. Виховувати бажання охороняти й примножувати все, чим багата рідна земля.